Мавпа з ядерною гранатою: чому ООН виявилася беззахисною перед шантажем путіна і що тепер з цим робити

Напередодні, 24 жовтня, співпали одразу дві знаменні дати — 77 років тому була заснована Організація Об’єднаних Націй і 31 рік тому Верховна Рада проголосила без’ядерний статус України. Сьогодні без’ядерна Україна потерпає від військового вторгнення росії, яка не лише погрожує нам і всьому світу застосуванням ядерної зброї, а й проводить політику ядерного тероризму, захопивши Запорізьку АЕС та перешкоджаючи її функціонуванню.

Чому міжнародна спільнота виявилася майже безсилою перед путінським ядерним свавіллям і якими методами можна його подолати, розповів в інтерв’ю Новини.LIVE відомий український політолог, економіст та юрист-міжнародник Олексій Буряченко, який зараз працює над дисертаційним дослідженням "Формування нової глобальної системи безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики".

Рудимент двополярного світу

— Пане Олексію, поясніть, будь ласка: як з юридичної точки зору зараз виглядає світова ядерна безпека?

— На сьогодні вона ґрунтується на системі стримувань, створеній на підставі Ялтинсько-Потсдамського миру, за наслідками якого відповідно була створена ООН. Засновниками ООН фактично є країни, які мають ядерну зброю. До Радбезу ООН на постійній основі входять п’ять держав — Франція, Велика Британія, США, Китай та колишній СРСР, місце якого посіла росія. Насправді країн, які офіційно мають ядерну зброю, зараз більше, але до складу Радбезу вони не входять.

Тут треба розуміти, що наявна система ядерного стримування була "заточена" виключно під двополярний світ: її основною метою було не допустити ядерного конфлікту між США та СРСР. При цьому вона навіть не була спрямована на зупинення гонки озброєнь, а лише на зниження її темпів. Про що домовлялися в ООН у цьому сенсі — це виключно про пропорційне зменшення ядерних потенціалів, зокрема зменшення кількості ракет великої та середньої дальності. Але коли мова заходила про добровільне позбавлення від ядерної зброї взагалі, охочих зазвичай не знаходилося — окрім пострадянських країн, зокрема України та Казахстану.

Нагадаю, що перша хвиля масштабної ядерної кризи відбулася майже рівно 60 років тому — так звана Карибська криза. А сьогодні ми спостерігаємо другу хвилю: одна з країн, яка нібито стоїть у основ Організації Об’єднаних Націй як гарант світової ядерної безпеки і є членом Радбезу з правом вето, стала агресором, окупантом та світовим терористом.

Це перший такий випадок у світовій практиці, й одразу ж виявилося, що система світового ядерного стримування до такого виклику абсолютно не готова

Ба більше, зараз російська федерація загрожує світу не лише військовим застосуванням ядерної зброї, а й суто терористичним — через захоплення тієї ж самої Запорізької АЕС, а раніше й Чорнобильської АЕС. Таким чином, рф перейшла всі юридичні межі та абсолютно всі "червоні лінії". Раніше найбільш жорстким юридичним формулюванням для країн, які зазнавали міжнародної ізоляції, був статус країни — спонсора тероризму. Але росія пішла ще далі: вона довела своїми офіційними діями, що світова юридична практика буде змушена запроваджувати вже більш жорстке поняття — країна-терорист.

— І яка, на вашу думку, ймовірність, що таке поняття дійсно буде офіційно запроваджено?

— Я думаю, що на тлі ядерних погроз режиму путіна всьому світу, коли росія показує, що вона не гребує жодними методами, це не просто реально — це неминуче. Путін приведе росію не до нової імперськості, не до "собіранія зємєль", а до повної ізоляції і, нарешті, до появи у світовій практиці статусу країни-терориста. Згадайте рішення ПАРЄ —   там вже було формулювання "терористичний режим російської федерації". За своєю суттю, це перша ластівка, перша ознака, що світ вже готується до того, що цей термін буде формалізований і першою країною-терористом буде визнана саме путінська росія.

Клуб країн першого сорту

— Але при цьому росія була і досі залишається членом Радбезу ООН. Чи вірно я розумію, що при заснуванні Радбезу юридично ніхто не передбачив ситуацію, що країна-член Радбезу може стати країною-агресором?

— Ні, такого варіанту дійсно ніхто не передбачав. Розумієте, у ті часи просто була інша парадигма: біполярний світ і Холодна війна між США та їхніми союзниками і СРСР та його союзниками. ООН за суттю своєю ніколи не була пристосована до розв'язання питань, назвемо їх так, регіональних війн. Вона була заточена під те, щоб, по-перше, бути діалоговим майданчиком між двома конкретними державами — США та СРСР, а по-друге, щоб не допустити глобальної ядерної війни.

Чисто формально росію можна позбавити членства в Радбезі, але з юридичної точки зору це дуже важко. Треба вносити зміни до статуту ООН, а як їх можна внести, якщо росія може заблокувати в Радбезі будь-яке рішення? Нагадаю, що ключовим органом ухвалення рішень в ООН все ж таки є саме Радбез. Так, існує Генасамблея ООН, яка теоретично може подолати будь-яке рішення Радбезу. Але країни-члени Радбезу із самого початку убезпечили себе від "вибриків" з боку неядерних країн: Генасамблея дійсно може ухвалити якесь рішення, яке суперечить рішенню Радбезу або його членів, але воно буде факультативним. Тобто не обов’язковим до виконання.

За великим рахунком, цей формат Ялтинсько-Постдамського миру та парадигма створення ООН із таким Радбезом неминуче поділили світ на країни першого сорту, в яких є ядерна зброя і які ухвалюють рішення за всіх, і країни другого сорту, які не мають ядерної зброї

Тому зараз коли світ вдруге від часів Карибської кризи опинився на межі ядерного протистояння, багато країн намагаються отримати ядерну зброю — формально чи неформально. Насправді сказати, скільки країн у світі сьогодні володіють ядерною зброєю, не може ніхто. Це як у відомому анекдоті про Голду Меїр: "Ядерної зброї в нас нема, але якщо буде треба, ми її застосуємо".

Проблема в тому, що в епоху надсучасних цифрових технологій створення, експлуатація та використання ядерної зброї переходить в абсолютно інший формат, відслідкувати який фактично неможливо. І якщо не перебудувати кардинально систему світової ядерної безпеки, рівень ядерних загроз буде збільшуватися як снігова куля. Після того, як російська федерація дозволила собі вдатися до ядерного шантажу, ситуація в світі буде тільки загострюватися. І ніхто не зможе спрогнозувати, у якому кутку світу завтра виникне нова больова точка. А таких точок може виникнути багато, і вони можуть йти каскадом.

"Виконання статуту ООН тримається виключно на чесному слові"

— Таким чином, наразі у світі не існує міжнародних юридичних механізмів, щоб вирішити ситуацію, що склалася?

— Це дуже важко сказати.

— Тоді поставимо питання інакше: чи мають взагалі країни-власниці ядерної зброї якісь юридичні зобов’язання перед міжнародної спільнотою?

— Якщо йдеться про країни-члени Радбезу ООН, то на підставі статуту ООН у них є спільні зобов’язання: підтримувати безпековий компонент у всьому світі. При цьому безпека — це не тільки відсутність бойових дій: це і гуманітарні аспекти, це й запобігання голоду і тому подібне. Але питання в іншому — у тому, що за порушення статуту ООН не передбачено жодного покарання. Фактично єдине, на чому тримається виконання статуту — це самоконтроль і, так би мовити, чесне слово.

— У такому разі чому ця система зіткнулася з кризою лише зараз, а не зазнала краху ще раніше?

— Тому що це перший випадок, коли порушником стала країна масштабів російської федерації. Навіть при тому, що росія дуже незграбна, при тому, що вона програє війну, зазнає поразки і в політичному, і в юридичному, і в дипломатичному плані — це, все ж таки, дуже велика країна з великими природними ресурсами. І, найголовніше, з ядерним компонентом.

Раніше навіть якщо військові конфлікти починали країни, у яких теоретично могла бути ядерна зброя (згадаємо Ірак, який у цьому підозрювали), великі ядерні держави гасили ці конфлікти або шляхом економічних санкцій, або шляхом військових операцій на кшталт "Бурі в пустелі".

Але влаштувати військову операцію проти росії в самій росії просто нереально — це величезна територія. Використовувати проти неї ядерну зброю — це наражатися на ризики ядерного апокалипсису, на це ніхто не піде. Що залишається? Залишається система політико-економічних санкцій.

Але той же Іран вже сорок років під санкціями, і ми бачимо, що він, на жаль, спокійно собі виробляє високотехнологічні товари і давно вже налагодив контрабанду всього, що треба. За таким же сценарієм зараз йде й російська федерація. І чим більше вона ізолюється від цивілізованого світу, тим менше цей цивілізований світ може на неї впливати.

—  То який може бути вихід із цієї ситуації?

— Їх може бути цілих два. Перший: світ погоджується на всі вимоги путіна, віддає йому Україну, відсуває НАТО до кордонів тисяча дев’ятсот вісімдесят якогось року і все таке інше.

Зрозуміло, що це настільки катастрофічний вихід, що він, власне, взагалі не є виходом. Оскільки, по-перше, всі чудово розуміють, що рф на досягнутому не зупиниться. По-друге, такий варіант ще більше дестабілізує світ, бо ті регіональні гравці, які раніше підкорювалися волі великих країн і того ж Радбезу ООН, тепер зрозуміють, що робити це зовсім не обов’язково. І багато країн почнуть боротися між собою на регіональному рівні за статус так званих регіональних лідерів.

В результаті ситуація взагалі вийде з-під контролю аж до того, що ніхто не зможе спрогнозувати, де завтра виникне чергова ядерна загроза

Другий варіант: докорінна реформа Радбезу ООН і, як наслідок, всієї Організації об’єднаних націй з усіма її інституціями. Не будемо забувати, що ООН — це величезна структура, у складі якої і ВООЗ, і ЮНІСЕФ, і ЮНЕСКО, і МАГАТЕ, і безліч інших організацій. Але основна проблема полягає в тому, що поки що не кристалізувався той варіант, на який погодилися б усі ключові гравці. Потрібна реалістична система балансу: дуже важко пропонувати якісь варіанти, які обмежують можливості одних сторін і дають якусь перевагу іншим.

Про можливі варіанти реформи системи світової системи безпеки читайте у наступній частині інтерв'ю з Олексієм Буряченком.