Герої не вмирають: воїни, які полягли в російсько-українській війні 2021 – частина 2
Поділитися
2021 рік приніс страшні втрати в лавах українського війська. За підрахунками, згідно з зведеннями ООС, станом на 22 грудня в російсько-українській війні у 2021 загинуло 78 українських вояків.
Новини.LIVE поіменно згадує кожного Героя, який поліг у 2021 за свободу та незаліжність України та захист нас із вами. Герої не вмирають!
Квітень 2021
У квітні 2021 загинули 14 українських героїв. Серед загиблих найбільше "едельвейсів" – вояків 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка тримала оборону в районі Горлівки.
Наймолодшому загиблому Герою – 22 роки, найстаршому – 49.
Сергій Сулима "Хой"
3 квітня поліг головний сержант гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади Сергій Сулима. Він народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку.
Сергій відслужив строкову службу в армії. Потім працював водієм у Волинському центрі екстреної меддопомоги.
У 2015 році був мобілізований до лав Збройних сил. За рік повернувся в армію за контрактом.
За словами побратимів, Сергій Сулима мав позивний "Хой". Був безжальним до ворога. Герой любив тварин. У мережі є відео, де Хой купає кошеня на полігоні в Широкому Лані.
Загинув Сергій Сулима 3 квітня поблизу селища Шуми на Донеччині. За словами побратимів, коли відходив під час обстрілу. Він підірвався на вибуховому пристрої.
Поховали Сергія Сулиму на цвинтарі в селі Гаразджа.
Ігор Байтала
25-річний Ігор зник 3 квітня, а за 3 дні представники ворожих військ передали бійцям його тіло. Воїн народився 19 травня 1995 року в Жидачеві Львівської області. У Жидачівському профліцеї здобув фах тракториста-машиніста. Згодом у Львівському університеті отримав фах "технолог м’ясного виробництва".
Строкову службу Ігор проходив у 2019-му – був водієм. У 2020 повернувся додому, але пробув недовго. На початку 2021 знову пішов до війська – вже за контрактом. Служив у розвідувальному відділенні безпілотних авіаційних комплексів у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.
Зник Ігор Байтала 3 квітня в районі проведення операції Об’єднаних сил на Донеччині за нез’ясованих обставин. Зброї при собі не мав. Зникнення бійця у бригаді помітили ввечері й негайно розпочали пошуки, але результату вони не дали. Через три дні, 6 квітня, на КПВВ "Мар’їнка" представники російсько-окупаційних військ передали українським військовим тіло Ігоря.
Серед версій – втрата орієнтування або викрадення бійця. Втрата – бойова. Як повідомили виданню "Новинарня" у 10-й бригаді, причиною смерті бійця стали три кульові поранення.
Поховали Ігоря Байталу в рідному Жидачеві.
Владислав Мороз
Коли Владислав Мороз поліг у російсько-українській війні, йому було 23. Народився Влад 14 липня 1997 року в селі Халаїдове на Черкащині. Підлітком жив на Київщині, в селі Данилівка – переїхав разом із батьками.
Після школи став студентом транспортного університету, вивчився там на архітектора-дизайнера. Одразу після отримання диплому – восени 2020 року підписав контракт на службу в ЗСУ.
Був навідником 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців.
Ті, хто добре знав Владислава, згадують, як він любив селище Халаїдове, де пройшла частина дитинства бійця.
У Халаїдовому теж пам'ятали й цінували хлопця, який пішов захищати країну на Сході.
Влад загинув поблизу села Спартак на Донеччині. Смерть застала воїна 5 квітня близько 19:55. Владислав поліг від наскрізного кульового поранення під час ворожого обстрілу зі стрілецької зброї.
Поховали воїна в рідному Халаїдове, яке він любив і постійно згадував.
Віктор Гелебрант
5 квітня на Донбасі загинув 49-річний молодший сержант Віктор Гелебрант. Воїн був родом із Закарпаття – з села Неліпино Свалявського району. Зараз там живе його старша дочка Марія.
"Батько в молодості служив в армії в морській піхоті, а мама весь цей час на нього чекала. Коли повернувся, то хотів ще укласти контракт і вирушити на службу на три роки, але рідні його відрадили. І в 1993 році вони з мамою одружилися", – зацитували Марію в Новинарні.
Також у Віктора є дочка від другого шлюбу, яка народилась у Харкові. Із другою дружиною Віктор також розлучився – останнім часом Віктор мешкав у селищі Краснокутськ на Харківщині. Там і зустрів своє нове кохання. Світлану, яка працює бібліотекаркою, народила Віктору сина Родіона, який пішов у 5 клас.
У лавах ЗСУ Віктор був у 2015-2016 роках. За рік повернувся за контрактом. Служив у 24 омбр, а після продовження контракту у 2018-му – в 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Командир механізованого відділення механізованої роти.
Смерть знайшла Віктора 5 квітня Віктор, коли він перебував на бойовому чергуванні. Ворожий снайпер поцілив воїну в голову.
Поховали Віктора у Краснокутську.
Максим Стеблянко
У всіх, хто згадує загибель 23-річного Максима – сльози навертаються на очі. Хлопець був справжнім промінчиком добра й світла, підтримував побратимів, був по-дитячому милим. Воював на Сході разом із батьком – теж військовослужбовцем-контрактником ЗСУ.
Народився Максим у Лебедині на Сумщині 24 січня 1998 року. Згодом у родині народилось ще 4 дітей. Молодший брат Максима також пішов на війну.
У 2016 році Максим закінчив училище лісового господарства, де отримав спеціальності лісника, тракториста, машиніста й водія. Після училища пішов на строкову службу. Після – залишився у війську за контрактом. Із 2020 року Максим Стеблянко служив у складі 1-ї окремої танкової бригади. Солдат, водій механізованого взводу механізованого батальйону. Підвозив боєприпаси, продукти, різні необхідні речі.
Загинув Максим саме тоді, коли їхав за продуктами. Смерть знайшла бійця 6 квітня близько 09:30. Автомобіль, яким кермував Максим, підірвався на невідомому вибуховому пристрої поблизу села Степне на Донеччині. За даними сайту Новинарня, тоді в машині перебували ще шестеро осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні і не постраждали.
Поховали Максима в Лебедині.
Володимир Шпак "Капітан"
6 квітня на Сході України поліг командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 13 омпб 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ старший лейтенант Володимир Шпак. Воїн був родом з Чернігова. У 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки.
У зону АТО прибув у 2018 році – на 29-й блокпост у районі селища Новотошківське на Луганщині. Провів у складі 13-го мотопіхотного батальйону дві ротації біля Майорська. І 4 ротації загалом.
Загинув старший лейтенант Шпак 6 квітня близько 10:55 поблизу селища Невельське на Донеччині під час ворожого обстрілу. Командування підрозділу уточнило: був артилерійський обстріл снарядами 3ОФ35 до протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра".
Поховали воїна в Чернігові.
Денис Юшко
Матросові Денису Юшку, який народився у 1998-му в селі Новобогданівка на Миколаївщині, ніколи вже не виповниться 23 роки. Він не дожив місяць. У Дениса лишився маленький син, якому, на момент загибелі бійця, ще не було року.
Денис із 6 років ріс повним сиротою – втратив спочатку батька, а згодом маму. Виховували хлопця бабуся з дідусем і дядько.
Денис відслужив строковиком. Службу за контрактом у ЗСУ розпочав наприкінці 2020 року. Матрос, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Із дівчиною, яка народила Денису сина, жили разом у Миколаєві. У пари народився син, якого назвали Павлом – на честь покійного дідуся.
Денис загинув 8 квітня в районі Водяного на Приазов’ї. Під час обстрілу позицій ОС воїн отримав смертельне кульове поранення в голову.
Поховали морпіха в Новобогданівці.
Андрій Теперик "Беба"
24-річний Андрій був родом із села Мартове Печенізького району Харківської області. Закінчив ліцей будівельних технологій за спеціальністю "плиточник".
До війська пішов у 20 – на контракт. Знайомі Андрія згадували, що хотів бути військовим, як дідусь.
За рік до загибелі Андрій Теперик підписав другий трирічний контракт із ЗСУ.
Був стрільцем-снайпером 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового Івана Сірка.
10 квітня Андрій загинув, коли ніс службу на позиціях бригади поблизу Золотого-5 на Луганщині. Снайпер поцілив у тулуб – поранення виявилось несумісним із життям.
Поховали старшого солдата Теперика в рідному Мартовому.
Ярослав Карлійчук "Малий"
Ярослав Карлійчук, який мав позивний "Малий", народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району на Буковині. Від завершення школи хотів на фронт – проте мав дочекатись повноліття. Рік пропрацював у Чернівцях в охоронній фірмі "Тигр".
До ЗСУ потрапив у 19 років, а в 2016-му вже воював під Мар’їнкою. Вдома чекала молода дружина. Згодом у пари народився син.
Був старшим солдатом, військовослужбовцем підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади. Про "Малого" писала у своїй книзі авторка, журналістка, громадська діячка Олена Білозерська.
"Пам’ятаю його 20-річною майже дитиною, під Мар’їнкою, влітку 2016-го… Він прийняв для себе рішення бути професійним військовим – все життя, до пенсії, служити в армії", – розповідає Білозерська. Малий був одним із героїв її книжки "Щоденник нелегального солдата", яку встиг прочитати", – написала Олена.
Також Олена згадує про пораення "Малого" – рана виявиться фатальною.
"Пізніше, коли мене вже не буде на Мар’їнці, він вийде, як завжди, вночі стріляти з РПГ, і тут його недосвідчений товариш, відкривши вогонь трасерами, демаскує обох. Малий буде серйозно поранений, але одужає і повернеться до строю", – написала Олена.
Загинув Ярослав 12 квітня під час прицільного обстрілу позицій "едельвейсів", в районі Шумів під Горлівкою.
Поховали воїна в рідних Черепківцях.
Олексій Мамчій
40-річний Олексій Мамчій загинув через 5 років після свого молодшого брата Станіслава. У липні 2016-го Станіслав поліг від мінометного обстрілу поблизу Авдіївки. Олексій загинув у квітні 2021.
Старший солдат Олексій Мамчій в Чернівцях. Закінчив Чернівецький професійний машинобудівний ліцей, потім "Львівську політехніку".
У 2019-му пішов на війну. З фронту саме повернувся найменший із трьох братів Мамчіїв – Євген.
Олексій служив на посаді старшого водія зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр.
На війні Олексій знайшов свою майбутню дружину. Служили на сусідніх позиціях. Невдовзі Олексій і Любов побрались у Чернівцях.
Загинув воїн вранці 13 квітня – тоді російські найманці скинули на позиції "едельвейсів" з безпілотного літального апарата протипіхотну міну. Осколок убив воїна.
Поховали Олексія в Чернівцях.
Давід Шартава
У квітні на Донбасі загинув громадянин Грузії Давід Мурманович Шартава. Герой приїхав захищати Україну від спільного ворога. Давід Шартава народився 11 січня 1975 року в Тбілісі. Професійний військовий – брав участь в миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, інших країнах.
Захищав Грузію від російської агресії. З початком російсько-української війни приїхав воювати на Донбас.
"Багато українців загинуло за нас – за Абхазію, за Грузію, допомагали у 2008 році… І завжди допомагали. Це брати наші. Так що братів треба підтримати", – казав Давід.
На Донбасі Давід воював із 2016 – у складі "Грузинського легіону" приєднався до ЗСУ як старший солдат, військовослужбовець 2 ОГШБР128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
За словами командира, був одним із найбільш відважних воїнів.
Напередодні загибелі Давід прочитав вірш "Коли я помру". Про це писали АрміяInform.
Загинув український герой з Грузії 18 квітня поблизу Широкиного - внаслідок ворожого обстрілу позиції ЗСУ з автоматичних станкових гранатометів.
Похований на батьківщині, у Тбілісі.
Олександр Луцик
Також у квітні 2021 на Донбасі загинув оператор-розвідник протитанкового артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Олександр Луцик. Герой народився 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського району Волинської області.
У цивільному житті мав фах столяра. Згодом працював будівельником у Польщі. Після травми повернувся додому.
У жовтні 2019 року Олександр підписав контракт на службу в Збройних силах. Планував лишитись у війську.
Загинув Олександр 22 квітня близько 11:30. Тоді ворог обстріляв позиції "десятки" поблизу Шумів із ПТКР. Боєць отримав серйозні осколкові поранення.
Поховали бійця в селі Годомичі.
Іван Ковальовський "Африка"
Іван Іванович Ковальовський із позивним "Африка", що був родом із Івано-Франківської області, загинув 26 квітня під час чергування. У молодому віці Іван переїхав на Дніпропетровщину, де мешкав із родиною.
Іван Ковальовський у складі миротворчого контингенту служив у Сьєрра-Леоне (за що згодом отримав на війні позивний "Африка"). Потім довгий час працював будівельником, також у Сибіру. Згодом "Африка" згадував, що важко було приняти сам факт агресії з боку "сусіда".
Майже з самого початку війни на Донбасі Ковальовський був на передовій – покидав її лише на час лікування. Спочатку служив у 17-й танковій бригаді, а з лютого 2021 року – у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
У 2015-му неподалік Станиці Луганської солдат Ковальовський підірвався на розтяжці. Поранення було дуже серйозне – він переніс кілька операцій, довго лікувався спершу в харківському, а потім у дніпропетровському госпіталі.
Загинув Іван Іванович від снайперської кулі в районі селища Піски під Донецьком. Прицільний постріл пройшов крізь життєво важливі органи.
Поховали Івана Ковальовського в селі Миколаївка, де живе його сім’я.
У Івана Івановича залишилися дружина і двоє синів.
Роман Гуляк
30-річний Роман загинув приблизно за тиждень до завершення свого контракту. Роман був старшим сержантом, командиром мінометного розрахунку 1-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади. Походив із Хмельниччині.
Хлопець закінчив Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ. Працював на Волочиському машинобудівному заводі "Мотор Січ".
До ЗСУ Романа мобілізували влітку 2015 року. У травні 2018-го підписав контракт. Був нагороджений медаллю командування ООС "За звитягу та вірність".
Загинув Роман 27 квітня близько 12:30 у районі населених пунктів Оріхове і Новотошківське. Тоді військовий автомобіль ГАЗ-66 з українськими бійцями підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Роман загинув одразу, а ще троє його побратимів дістали бойові травмування.
Поховали Романа Гуляка у Волочиську.
Травень 2021
У травні 2021 віддали свої життя за Україну шестеро Героїв.
Це: Дмитро Товчигречка, Сергій Коробцов, Юрій Опришко, Віктор Городніченко, Павло Колесник, Максим Польовий.Три солдати, два сержанти, один офіцер. Найстаршому – 42, наймолодшому – 22.
Дмитро Товчигречка
37-річний Дмитро був родом з Кривого Рогу. В цьому місті майже 20 років пропрацював газорізником на рудозбагачувальному підприємстві РОФ-1 (Північний гірничо-збагачувальний комбінат).
З родиною часто виїжджали на природу, рибалили. У подружжя Дмитра й Галини своїх дітей не було, але пара залюбки проводила вільний час із племінниками.
У подружжя був складний період – у 2019-му пара розійшлась. Проте напередодні загибелі Дмитро хотів помиритись із Галиною, мріяв придбати квартиру. Повернутись у Кривий Ріг... Після завершення контракту.
На контракті Дмитро служив із січня 2021 року. Був старшим солдатом, механіком-водієм механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр".
Загинув воїн під час обстрілу – ворог гатив із РПГ і стрілецької зброї. Дмитрові куля потрапила в область серця.
Поховали Дмитра у Кривому Розі.
Сергій Коробцов
Сергій навіки залишиться 22-річним. Він був уроженцем Коростеня на Житомирщині.
За повідомленням знайомих, хлопчина мріяв стати військовим. Спочатку пішов строковиком, згодом підписав контракт, служив у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Сергій закінчів курси операторів БПЛА. Служив як розвідник 3-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти.
Сергій не дожив місяць до відпустки. Так і не поїхав додому, де його чекала дружина з 2-річним сином.
Загинув Сергій 6 травня біля селища Піски на Донеччині. Воїна вбив снайпер, поранивши в голову.
Поховали Сергія Коробчука в селі Ушомир під Коростенем.
Юрій Опришко "Боня"
Також у травні віддав життя на фронті молодший сержант 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади Юрій Опришко.
Юрій, який на фронті отримав позивний "Боня", походив селі Ялинці Кременчуцького району на Полтавщині.
Мобілізували Юрія у 2015 році. Після повернення додому – одружився вдруге, у пари народилась донечка. У військо Юрій повернувся у 2019 – контрактником. Він був у штурмовому батальйоні "Айдар" на посаді головного сержанта штурмового взводу.
Страшне поранення у потилицю Юрій отримав 9 квітня поблизу Старогнатівки на Донеччині. На наступний день мав залишати передову.
Юрій прожив ще майже місяць – боровся зі смертю в лікарні у Маріуполі, а потім – у Львівському шпиталі. Дружина була поряд. Старший син 20-ти років – на зв'язку.
Помер 42-річний герой 7 травня.
Поховали Юрія Леонідовича в Ялинцях.
Віктор Городніченко "Вітямба"
8 травня помер у шпиталі "Вітямба" – 25-річний Віктор Городніченко. Був старшим солдатом, старшим навідником гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади.
Походив Віктор із села Покровська Багачка на Полтавщині. Мешкав у Ромодані Миргородського району.
Замість 10 класу вступив до Кременчуцького військового ліцею.
У ЗСУ Городніченко потрапив із призовом 2016-го. Три роки служив у 36-й бригаді морської піхоти. У 2020 перейшов у десантно-штурмові війська.
Поранення отримав Віктор 28 квітня 2021 року поблизу Зайцевого на Донеччині. Воїна вбив ворожий снайпер – куля прошила черевну порожнину. Бійця евакуювали з поля бою і доставили в Харків.
Віктор ще більше тижня боровся за життя у шпиталі і Харкові. Помер боєць 8 травня.
Поховали Віктора в Миргороді на Алеї Героїв міського кладовища.
Павло Колесник
13 травня на Донбасі віддав життя воїн Павло Колесник з Чернігівщини. 23 березня йому виповнилось 39 років. В своєму селищі Павло був трактористом, не боявся ніякої роботи. Був одружений, доньці Павла виповнилось 16.
Вперше Павло пішов на війну, коли мобілізували. У 2019 повернувся на передову за контрактом.
Був сержантом, старшим водієм мотопіхотної роти 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського.
Сержант Колесник загинув ввечері 13 травня під Донецьком. Його вбила куля ворожого снайпера.
Поховали воїна в рідному селі Новому.
Максим Польовий
36-річного майора, заступника командира 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї Закарпатської бригади Максима Польового смерть знайшла також у травні 2021. Герой воював на Донбасі з самого початку російської агресії. Польовий пройшов бої за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Старогнатівку, Новотошківське, Побєду та інші населені пункти на сході. Під час артилерійського обстрілу поблизу Станиці Луганської був поранений. Але після лікування повернувся у військо.
Максим Польовий народився в селі Юхимівці Волочиського району Хмельницької області. Мешкав у селі Наркевичі. Після школи Максим вступив в Академію сухопутних військ в Одесі, отримав звання лейтенанта. На війну прийшов у 128 бригаду.
Майора Польового смертельно поранив снайпер 27 травня поблизу Новотошківського на Луганщині.
Поховали замкомбата в Наркевичах.
У Максима лишилась дружина (також військовослужбовиця) та двоє синів – віком 11 та один рік.
Червень 2021
У червні 2021 двоє українських воїни загинули, дев’ять – отримали бойові поранення.
Володимир Бєлов, 36 років, із Київщини. Загинув на Приазов’ї в Донецькій області.
Андрій Гонар, 51 рік, із Кривого Рогу. Поліг біля селища Піски під Донецьком.
Герої загинули, боронячи наше мирне життя.
Володимир Бєлов "Миротворець"
Український герой, який мав позивний "Миротворець", народився у 1984 в Казахстані. В Україну переїхав у 1993-му. Оселився з батьками у селі Забір’я Фастівського району на Київщині. Володимир закінчив авіаційний університет, потім працював у житлово-комунальному господарстві. Захоплювався електронною музикою.
На фронті був із 2015 року. "Миротворець" пройшов Михайлівку, Піски, Зайцеве, Гранітне, Чермалик, Водяне.
Бєлов, не бувши офіцером, постійно підвищував фаховий рівень – закінчив курси підготовки, пройшов бойовий вишкіл у рамках британської тренувальної місії "Орбітал", мав амбітні плани щодо військової кар’єри. За описом побратимів, був "людиною війни" в хорошому розумінні цього слова. Володимира незмінно згадують щирим патріотом.
Загинув "Миротворець" Бєлов 11 червня близько 15:45 поблизу села Водяне на Приазов’ї. Російські найманці чотири рази відкривали вогонь по позиціях ЗСУ – з автоматичних станкових, ручних протитанкових, підствольних гранатометів і великокаліберних кулеметів. Володимир отримав осколкове поранення, яке виявилось несумісним із життям.
Поховали героя в Забір’ї.
Андрій Гонар
У червні 2021 на фронті загинув страший солдат Андрій Гонар з Кривого Рогу. Він був у АТО з 2015 року. Спочтку служив як строковик, згодом повернувся на передову за контрактом.
До війни працював водієм в автобусному парку, на заводі "Комуніст". Андрій був затятим рибалкою – побратими згадували, що знаходив час порибалити і на Сході України.
Андрій Гонар був одружений тричі, від усіх трьох шлюбів у воїна лишились діти: син та дочка від перших двох шлюбів, 11-річна доня від третього.
Андрій Гонар повертався на фронт знову і знову. Спочатку служив у 128 ОГШБР. Після завершенні контракту трохи пожив цивільним життям, але повернувся на фронт. Служив за контрактом у 58-мій окремій бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
Загинув Андрій Гонар за кілька днів до завершення терміну контракту. 26 червня ворожі війська обстріляли українські позиції поблизу селища Піски на Донеччині з мінометів та інших видів зброї. Від осколкового поранення 51-річний боєць загинув на місці.
Похований у Кривому Розі.
Матеріал створено за матеріалами видання "Новинарня".
Читайте Новини.LIVE!
