Герої, яких забрала війна: у вересні Україна втратила 8 захисників. Згадаймо їх разом

Цього місяця війна на Сході України забрала життя семи героїв, ще один загинув під час навчань на полігоні. У більшості захисників життя тільки починалося: хтось нарешті знайшов справжнє кохання, у когось з’явилася дитина, яка чекала на батька вдома, а хтось здобув перші успіхи у військовій кар’єрі. І їх життя раптово обірвалося – цих хлопців більше ніколи не обійме мати, не побачить дружина, вони ніколи не зможуть порадіти успіхам своїх дітей. Вони загинули, не очікуючи жодних похвал і суспільного визнання.

Новини.LIVE дізналося, яким був шлях загиблих українців і розкаже історії їх короткого життя. 

Читайте також: СБУ оприлюднила відео допиту бойовика "ЛНР"

За місяць до весілля

11 вересня, Луганщина, село Причепилівка. Мінометний обстріл: ворог вкотре порушив режим припинення вогню. В той день старший солдат Олексій Куленко з Кіровоградської області заступив на бойове чергування, яке виявилося для нього останнім. Одна зі 120-міліметрових мін, якими обстрілювали українських воїнів російські найманці, вибухнула неподалік від українського захисника. Не пробувши і пів року в зоні ООС, боєць отримав важке уламкове поранення. Медики оглянули воїна на місці і винесли сумний вердикт: "травми голови виявилися несумісні з життям". 

Олексію було 36 років. У селі, де він народився і виріс, на Кіровоградщині, його не дочекались батько і троє дочок. З жінкою Олексій Куленко розлучився, однак у нього була наречена Ірина Кузьменко. Живе вона в Умані і також має дитину.

"Найстрашніше, коли минулим стає той, хто мав стати майбутнім. Він через місяць збирався взяти відпустку, приїхати до мене і ми мали одружитися, а вийшло так, що я приїхала до нього, щоб провести в останню путь. Він був таким  турботливим, чесним, надійним чоловіком.  Він подарував мені спокій і захист, нагадав мені, хто такий справжній чоловік. Друзі і побратими люблять Льошу, я не встигла познайомитись з ними раніше, але завжди помічала прихильність і теплоту в їхніх стосунках", – крізь сльози промовила кохана загиблого героя. 

Коли минуло 10 днів після загибелі Олексія, його наречена знайшла в його речах сюрприз. Мовляв, коханий продовжує її радувати і після смерті. 

"Він приготував для мене подарунок з війни. Це парні чашечки. Я знайшла сайт, з якого Льоша їх замовив і побачила, що ці чашки непрості. Це хамелеон, вони – з нашими фото. Тобто коли наливаєш туди гарячу воду – з’являються наші зображення. Як же це приємно і сумно, він такий уважний в дрібничках і у серйозних питаннях, скільки планів зазнали краху в одну мить", – поділилася спогадами Ірина Кузьменко. 

У Олексія з доньками був дуже сильний зв’язок. Знайомі родини казали, що він замінює їм маму: вони все йому могли розповісти і завжди прислухалися до його мудрих порад. Тепер дівчата житимуть з дідусем – батьком загиблого героя. 

Олексія Куленка призвали на службу цьогоріч у квітні, він служив навідником у 17 ОМПБ "Кіровоград" 57 ОМПБр. Свій останній контракт він продовжив буквально за місяць до загибелі. А взагалі своє життя з армією Олексій пов’язав задовго до цього. 6 років тому він зробив свій вибір – пішов воювати на Донбасі: спочатку рік за мобілізацією, а згодом підписав контракт зі ЗСУ.

Читайте також: Такого не було з липня 2020 року – у вересні ОБСЄ реєструє значну активізацію порушень "тиші" на Донбасі

"В такий важкий час я маю бути на фронті"

Згодом стало відомо ім’я ще одного загиблого захисника України, життя якого обірвалося в ніч з 11 на 12 вересня під селищем Новогнатівка, що на Донеччині. Черговий артилерійський обстріл з боку незаконних збройних формувань РФ став причиною смерті солдата Дениса Германа: він отримав несумісні з життям поранення. Хлопець помер на місці. 

Денис народився в Запоріжжі, 29 вересня йому мало виповнитися 32 роки.

Навчався в загальноосвітній школі № 91, потім вступив у Класичний приватний університет (колишній Запорізький інститут державного та муніципального управління) і отримав вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та кваліфікацію магістра права. Після закінчення університету хлопець підписав контракт на проходження військової служби в ЗСУ. Завжди мріяв стати розвідником і мав намір залишитися в армії надовго, щоб отримати військову освіту та офіцерське звання.

"Після школи ми з ним познайомилися. Ми підтримували стосунки, навіть, коли я сам в армії був. Він вболівав за Українську державу стільки, скільки я його знаю. Були на Майдані з ним, на запорізькому, правда, більше. Ми повинні були разом піти на службу. І він просив, щоб ми допомогли. Так вийшло, що в нього декілька друзів, які вже відвоювали. І цей підрозділ якраз приїхав до нас, ми його запросили. І так він потрапив до них, потім підписав контракт і пішов на службу", – сказав в одному з інтерв’ю товариш Дениса Євген Олексенко.

Заступник командира 74-го розвідувального батальйону Едуард Коровник написав на своїй сторінці у Facebook, що Денис дуже любив маму, сестру і батька, але власну родину створити так і не встиг: казав, що в такий важкий час має бути на фронті, а сім’я може його стримувати. 

Молодий матрос

Вранці 12 вересня, коли ворог обстріляв Верхньоторецьке Донецької області, загинув ще один український захисник Артур Голуб з Житомирщини. Йому було 27 років.

"Ворожа нечисть забрала життя морпіха з 503 окремого батальйону МП, влучивши протитанковою керованою ракетою у вантажівку, якою він кермував", – написав на своїй сторінці у Facebook військовий журналіст Сергій Братчук. 

Як повідомив у своєму Telegram інший військовий кореспондент Андрій Цаплієнко, загиблий навчався в Національному університеті біоресурсів перед тим, як вирішив піти захищати Батьківщину.

"Братство морпіхів стало його другою сім'єю. Щойно його мама дізналася: вантажівку її сина підбили російські найманці", – зазначив Цаплієнко.

У батальйоні Артур Голуб прослужив понад півтора року. Вдома у загиблого залишилась мати і 8-річний син, якого він любив понад життя. Він їм сказав, що швидко повернеться, але так і не повернувся.

"Артур – мій близький товариш. Чесний, щирий, відкритий та дуже сміливий хлопець. Йому було всього 27 років. У Артура залишилась хвора мама, якій він віддавав усі свої гроші на лікування. А ще залишилась сиротою дитина. Я навіть не міг собі уявити, що то була остання наша з ним переписка в земному житті, коли він такий щасливий радів, що нарешті став справжнім десантником, побачивши небо скрізь стропи парашута", – каже друг загиблого Микола Ставицький. 

Читайте також: Українським військовим дозволили відкривати вогонь у відповідь на Донбасі, – головнокомандувач ЗСУ

У цей день мав повертатися додому

Того ж дня війна на Сході України обірвала життя ще одного воїна. На західній околиці селища Кримського, що на Луганщині, під час артилерійського обстрілу несумісні з життям поранення дістав 34-річний Валентин Чепурний. За словами керівництва підрозділу, воював Чепурний з 2015 року, однак за день до своєї загибелі зі Збройних Сил України вже звільнився та планував нарешті повертатися додому, у Херсонську область. Тож фактично він загинув вже як цивільний – тому інформації про загибель воїна навіть не було в зведеннях про втрати штабу ООС чи в некролозі у фейсбуці бригади.

Раніше Валентин Чепурний проходив службу в роті радіаційного, біологічного, хімічного захисту. Під час навчань на Широкому Лані у Миколаївській області він вирішив перевестися в мотопіхотний батальйон, де згодом і проходив службу. Але під час проведення навчань невдало стрибнув з БМП та пошкодив ногу. Його направили у шпиталь для лікування. 10 вересня в нього сплинув термін контракту. 

"За місяць до цього ми йому зателефонували, він написав рапорт, сфотографувався, ми оформили документи, зробили накази про виключення, про виплати... 12 вересня він заїхав на позиції до побратимів поблизу селища Кримське на Луганщині, щоб попрощатися та забрати свої речі. По дорозі купив солоденьке, чай і каву. У цей час ворог розпочав обстрілювати позиції захисників України з артилерії. Валентин разом із двома побратимами кинувся до укриття, але добігти не встиг. За 50 метрів від нього впала 120-міліметрова міна. Її осколки посікли чоловікові все тіло. Він помер на місці через втрату крові і ушкодження життєво важливих органів",  – розповів один із офіцерів бригади.

Про Валентина у побратимів лише добрі згадки. Він був дуже товариським і завжди міг прийти на допомогу.

"Ідейний, завзятий. З командиром військової частини Чепурний був особисто знайомий, тому що досліджував соціальні мережі, зокрема Facebook. Коли деякі громадяни нашої країни... чи не нашої?... намагалися спаплюжити честь нашої бригади – вступав з ними у переписку, пояснював, де фейки. Розповідав людям, що ми гідно забезпечені, що їдальня у нас гарна...", – написав на сторінці у Facebook його товариш Микола Стужовий. 

Додому, у Високопілля, мертвого Валентина Чепурного привезли 14 вересня. У бійця залишилася хвора мати та маленький син.

Єдина опора для хворої мами

Старший солдат, командир відділення Дем'ян Данилів загинув вранці 13 вересня на Луганщині. 

"Хлопець був на посту і його зміна закінчувалася о 12 годині. Він уже практично відчергував і ось-ось його мали змінити, але почався обстріл. Пролунала кулеметна черга і дві кулі потрапили в Дем'яна. Він загинув", – каже товариш загиблого. 

Дем’ян – шоста і наймолодша дитина в сім’ї. Йому тільки-но виповнилося 24 роки. Із дитинства він проживав у селі Рудники Стрийського району. Сусіди відгукуються про земляка тільки позитивно, згадують його як чуйного і відповідального хлопця. Хлопець ніколи не будував плани на майбутнє і хотів залишатися на передовій до самої перемоги.

"Він часто брав участь у змаганнях військових і посідав призові місця. Ось недавно брав участь у змаганнях з кулеметної стрільби і виграв. Ми буквально за днів два до його загибелі говорили по телефону. Але він був зайнятий, не змогли поговорити, він хотів передзвонити, але так і не встиг. Через день я дізнався про його загибель", – згадує друг Дем'яна Михайло Галущак.

Товариш також додав, що Дем’ян сильно переживав за свою маму. Їй 65 років, вона перенесла два інсульти й практично не ходить. А батько хлопця помер, коли тому було лише 4 роки. В останні кілька років, коли Дем’ян підписав військовий контракт, він став для мами єдиною опорою, каже викладачка християнської етики Рудниківської школи Галина По­тічна.

"Жили вони скромно, але дружно, підтримували одне одно­го. За тиждень до смерті Дем’ян роз­мовляв з мамою по телефону і обіцяв у жовтні назавжди приїхати додому. Довчатися, бо він – сту­дент 1 курсу Дрогобицького педу­ніверситету. Запам’ятаю Дем’яна веселим, щирим, жертовним і по­рядним. З-поміж однолітків він по­мічав те, чого не бачили інші. Якщо хтось чимось образив когось з його однокласників, Дем’ян був першим біля нього", – згадує педагогиня. 

Читайте також: Конструкторське бюро з Дніпра працювало на Росію в Криму – СБУ

Народився в Росії, однак захищав Україну

Ця осінь стала останньою і в житті Віктора Молостова з 5-ї окремої повітрянодесантної бригади. Старший солдат, командир бойової машини підірвався на розтяжці під Мар'їнкою. Чоловіку було 49 років. 

Віктор родом Росії, з Самарської області. У 1987 році він закінчив 9 класів. Професійну освіту чоловік здобував уже в Україні – вивчився на тракториста, а згодом закінчив навчання в місцевій автошколі. У 2015 році його покликали на фронт: чоловіку прийшла повістка, від мобілізації він не ховався. Згодом Молостов уклав контракт на військову службу. 15 березня 2021 року Віктор Молостов підписав свій останній контракт, а 26 вересня вирушив на своє останнє бойове завдання. Поблизу маленького селища з гучною назвою Нью-Йорк він разом із побратимом підірвався на невстановленому вибуховому пристрої.

На Facebook друзі Віктора пишуть, що він був вірним другом, мав величезний авторитет серед товаришів по службі, а як молодший командир мав чіткі перспективи щодо подальшого кар’єрного зростання. 

Вдома на Харківщині у нього залишилася кохана дружина і двоє дітей. Один з його синів теж захищає країну на Сході.

"Віктор був дуже чуйним. Він завжди приходив на допомогу. Веселий, дуже любив гостей. У вихідні любив рибалити. Вони всією сім'єю любили ходити по гриби. Він гарний сім'янин, хороший чоловік і батько", – каже знайома родини Антоніна Копарчук.

Одна з найжахливіших ночей з початку війни

Місцеві жителі зізнаються – це була одна із найжахливіших ночей за усю війну. За словами військових, "працювали" кілька ворожих гармат. У напрямку української лінії оборони з другої години ночі і до 8-ої ранку російські окупанти випустили близько сотні важких артилерійських боєприпасів різного калібру.

Саме в той день унаслідок прицільного ворожого обстрілу загинув 39-річний десантник Олексій Стрижак із міста Зеленодольськ, на Дніпропетровщині. Вранці з боку окупованої Ясинуватої обстріляли з артилерії позиції українських бійців у районі села Кам'янка. Олексій зазнав осколкового поранення і помер на місці.

Згідно з інформацією на його сторінці у Facebook, чоловік працював електромонтером на Криворізькій ТЕС та в компанії ДТЕК. 6 років тому Олексій підписав контракт зі ЗСУ і пішов захищати країну. 

"Молодший сержант Стрижак був щирою, відкритою людиною, готовий завжди простягнути руку допомоги своїм побратимам, серед яких мав повагу та авторитет. Але ворог своїми підступними діями обірвав життя десантника, патріота, справжнього сина свого народу", – написали в бригаді.

Читайте також: Російські літаки влаштували провокацію під час навчання ЗСУ в Чорному морі

Загадкова смерть під час навчань

А в останній день вересня стало відомо про трагічну загибель молодого військового з Львівщини Романа Олекси. Загиблому було лише 24 роки. Мешкав він у селі Завишень Червоноградського району та був учасником АТО. Пресофіцер Антон Миронович повідомив, що боєць загинув 28 вересня під час навчань на полігоні під Києвом.

"В ході проведення навчань на полігоні під час відпрацювання польового рейду трагічно загинув наш солдат Роман Олекса. Під час виконання вправи військовослужбовець отримав тяжкі травми. Романа негайно доставили до лікарні, але отримані травми виявилися несумісні з життям. Тіло воїна відвезли до його рідного села Завишень Львівської області. Командування частини поїхало до батьків надавати всебічну допомогу", – розповів на своїй Facebook-сторінці пресофіцер бригади швидкого реагування Нацгвардії Максим Таран.

Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження за цим фактом. Таран запевнив, що Нацгвардія співпрацює зі слідством. Але він не уточнив, внаслідок чого саме боєць отримав важкі травми, посилаючись на розслідування. Однак друзі і родичі хлопця пишуть, що знають причину смерті 24-річного хлопця.

"Його вбили під час навчань на Київщині. Його переїхав БТР. Командування Бригади швидкісного реагування Національної Гвардії України, військова частина № 3018, приховує злочин", – написав на своїй сторінці у Facebook знайомий загиблого Іван Коцкілич. 

Новини.LIVE висловлює щирі співчуття родинам загиблих захисників України. 

Більше оперативних новин шукайте в Telegram і Viber Новини.LIVE.